П`ятниця, 24.Кві.19, 4:15:55 PM | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід
Парафія Вмч. Юрія Переможця.УАПЦ. м. Київ.
The Parish of the Great Martyr, St. George the Victorious.
UAOC. Kyiv
Каталог статей
| Головна » Статті » Виховання та навчання |
Про історичні особливості Літургії Ранішосвячених дарів у Грецької і Київської Православних Церквах
У процесі полеміки про джерела традицій Київської Православної Церкви, її автентичності і «рятування від чужого», неодмінно повинно постати питання про способи служіння літургії Ранішосвячених дарів. А саме — перетворення вина в Кров Христа і причастя священика. Звернемося до історії. До моменту прийняття християнства Києвом (Х-ХІ в.), у Візантійській Церкві існувала тривала богословська думка про перетворення вина в Кров Христову при положенні туди часточок Агнця. Так, один з Константинопольських патріархів пише: «В останню неділю сирного тижня, при здійсненні повної Літургії святі хліб приготовляються не в звичайної, але в більшій кількості. По причащанні він зберігається в особливому ковчегу, причому свята Кров не торкається його, тому що в пісні дні, при здійсненні літургії Ранішосвячених дарів, готується й освячується Чаша, у яку кладеться освячений раніше Хліб, що піднімається і переломлюється. І який сенс домішувати святу Кров до Божественного Хліба? Бо літургія Ранішосвячених дарів відбувається лише заради освячення Чаші». При цьому патріарх підкреслює, що напоєний Священною Кров’ю Агнець вживався тільки для причастя хворих і не бажаючих переривати затвор монахів-самітників. Отже, перетворення вина в Кров здійснювалася ненапоєними частками Агнеця. Подібне свідчення дає і студитський чернець Микита Стифат (XI століття): «По нашому статуту ми служимо повну Літургію (у Чотиридесятницу) по суботах і неділям у третю годину, у яку Святий Дух зійшов на апостолів; тоді, роблячи приношення, освячуємо Дарунки, з яких зберігаємо достатню кількість на наступний тиждень; у дев’яту годину завершивши все богослужіння, по закінченні вечірньої ми, ієреї з дияконами, здійснюємо вхід з одним лише кадилом, і після читання пророків, зробивши установлені Василем Великим молитви, перенести з жертовника Дарунки, помолившись над ними, додавши до цього ще віддану нам Господом молитву, ми піднімаємо Хліб, говорячи: «Ранішосвячене Святе святим», потім, зробивши з’єднання, причащаємося». Пояснення слів «зробивши з’єднання» знаходиться в Типіконі Великої Церкви (X ст.). Де про Літургію Ранішосвячених дарунків говориться, що «у з’єднання ж (тобто коли наступить час для цього священнодійства) один зі священиків, ввійшовши в скевофілакіон, кладе частини в потири. Слідом за ним і головний іподиякон уливає вино і теплоту, говорячи: «Благослови, владико» священик же говорить: «З’єднання Духа Святого». Дане твердження доповнюється в посланні Константинопольського патріарха Михайла (1143—1146): «Щонеділі з чесних днів, що присвячуються у нас для посту,… освячуються ранішосвячениє хліби… До цих хлібів, що визнаються і дійсно є саме животворяще Тіло Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, не доливається ні однієї краплі Божественної Крові, і вони так відкладаються без кроплення святою Кров’ю. У кожний з пісних днів, коли не відбувається повної Літургії, вони переносяться з місця пропанові на святу трапезу у вівтарі і над ними не вимовляється ні однієї з таємничих і молитов освячення… Під час святого причащання, небагато раніше його здійснення, диякони беруть святи чаші …і після того як священик відповість: «Благословенний Бог наш завжди»,— кладеться ранішосвячені і раніше зроблений святий Хліб у таємничу Чашу, і в останньої вино перетворюється у святу Кров Господню і визнається перетвореної». Відзначимо, що над чашею не читалися «молитви освячення», вино визнавалося перетвореним в Кров Господню через з’єднання з Тілом, тому що ціль Літургії Ранішосвячених дарів в тім, що вона «відбувається лише заради освячення Чаші». З вище сказаного можна зробити висновок про наявність у Константинопольської Церкви двох видів Агнців: напоєних Св. Кров’ю і призначених для за літургійного використання (причащання хворих, пустельників) і не напоєних та призначених для винятково для літургії Ранішосвячених дарів. На нашу думку, неможливо припустити інший порядок у Київській Церкві X-XI століття, коли практично вся богослужебна і догматична література перекладалася з грецьких оригіналів, а більшість митрополитів були греками. З кінця XII століття в Константинополі стали опускати в Чашу частку Святого Тіла, напоєну Кров’ю. Професор Московської Духовної Академії М. Д. Успенський дає цьому наступне пояснення: «Така практика виникла в зв’язку із широким уживанням запасних Дарунків, якими причащали не тільки хворих, але і єретиків, яки приєднуються до Православної Церкви, беручих шлюб, при коронуванні імператорів і навіть благословення чиновників на вищі державні посади і, нарешті, тих з народу, що постились до вечора, але по яких-небудь життєвих обставинах спізнилися до Літургії Ранішосвячених дарів». Лев Алляций приводить думку, можливо, Іоана Китрського (початок XIII століття) про порівняльну правильність обох практик приготування Ранішосвячених Дарів (з напоєним святою Кров’ю і не напоєний): «Одні ієреї, збираючи на збереження Ранішосвячени Дарі, помазують їх за допомогою ложці Кров’ю Господньої й у такому виді бережуть їх, інші ж нічого подібного не роблять… ні ті, ні інші не ухиляються від правильності. Тому що одні, щоб зберегти деякий залишок ранішесвяченого і того, що небачено перетворене в Кров, роблять це через помазання хлібів, інші ж, вважаючи, що перетворене вже в Тіло Христова хліба досить, щоб перетворити в час причащання вино в Кров і робити їм освячення причасникам, не роблять нічого подібного, але задовольняються збереженням одних Ранішесвячених хлібів». Таким чином, вважалося рівносильним вживання Агнця як уже напоєного святою Кров’ю, так і не напоєного, але автор віддавав перевагу другому способу, тому що «у Великій Церкві ми бачимо звичаєм виконаним другий спосіб» Відзначимо, що положення в чашу Агнця напоєного святою Кров’ю (навіть висушеного), на нашу думку, чисто фізично приводить до розчинення часток святої Крові в вині. І в даному випадку ми маємо справу з Тілом і Кров’ю Христа. Навіть при відмові учення про освячення через з’єднання. Питання про можливість розведення святої Крові вином, вже є питанням богословським і стоячий за границею нашого літургійна – історичного дослідження. Однак, учення про освячення «через з’єднання», властиве візантійському літургійному богослов’ю, не було відкинуто й іншими традиціями. Дана традиція існувала в Київській Церкві, як мінімум так першої третини XVII століття. Про цьому незаперечно свідчать рубрики давніх Київських богослужбових книг, де зміст святого потира на Літургії Ранішесвячених Дарів по опусканні в нього частини Ранішесвяченого Агнця, вважалося Кров’ю Христової, а не вином, хоча і священним. Отже — причащання священика на літургії Ранішесвячених Дарів нічим не відрізнялося від причащання на літургії Іоана Золотоустого і Василя Великого. Звичай робити причащання священнослужителів на Літургії Ранішесвячених Дарів так само, як і на повній Літургії, зберігався в Південно-Західній частині Речи Посполитої (Україні та Білорусі) майже до середини XVII століття. Сам Петро Могила в Служебнику вказував причащання священнослужителів на Літургії Ранішесвячених Дарів по чину Літургії св. Іона Золотоуста, з тією лише різницею, що при причасті Святої Кров’ю покладалося не троєкратне пиття з Чаші, а однократне. У православних греків, за свідченням професора М. Д. Успенського, однократне пиття допускається і на повній Літургії. Тільки в Требнику Петра (Могили) у статті «Про деяких виправленні у служінні служби Ранішесвячених Дарів», в чині реплік при наповненні чаші й уливанні теплоти і при відсутності заборони диякону пити з чаші, з’являється фраза, останні слова якої виглядають занадто різкими: «Егда ж від чаші пиеши, чи диакону подававши, ничтоже глаголи: тому що тамо простої є вино, а не Владичні Кров, точию церимонияльного заради побуту уживана буває, замість полоскання вуст». Таким чином, а в цьому сходяться практично всі дослідники, можна припустити: навчання про освячення через з’єднання було відкинуто Київською Церквою в першій половині XVII століття. При цьому питання про час припиненні наповнення Агнця св. Кров’ю в Київській Церкві, на нашу думку, залишається відкритим. Необхідно відзначити, що могилянська традиція, у питанні «освячення через з’єднання» була перейнята Російською Православною Церквою, де пояснення митрополита Петра Могили зустрічається у всіх служебниках після 1676 року. Цю традицію вживають і УАПЦ та УПЦ КП. Щодо традиції Грецької Православної Церкви необхідно відзначити, що вона продовжує дотримувати древньої традиції. Про це свідчить текст Іератикону, виданого в Афінах у 1995 році. Бо у ньому, як і в Служебниках Київської Церкви, виданих до XVII століття, порядок причащання священнослужителів нічим не відрізняється від причащання на повній Літургії, причому вкладення частки ІС у потир і уливання теплоти супроводжується тими ж словами диякона і священика, що і на Літургії Іоанна Златоуста і Василя Великого. Підготував прот. Сергій Горбик
| |
| Переглядів: 1329 | Коментарі: 1 | |
| Всього коментарів: 0 | |