П`ятниця, 17.Лис.24, 5:33:06 AM | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід
RSS

Парафія Вмч. Юрія Переможця.УАПЦ. м. Київ.

The Parish of the Great Martyr, St. George the Victorious.

UAOC. Kyiv

Каталог статей

Головна » Статті » Міжконфесійне життя

Патріярх Димитрій. Заява про намагання ліквідувати УАПЦ в Україні
Патріярх Димитрій. Заява про намагання ліквідувати УАПЦ в Україні

Змушений пояснити людям усе, що діється тепер з нашою Церквою – УАПЦ. Більшовики руйнували її в 1920-30 роках, а тепер її руйнують з поміччю архиєреїв. Тоді чекісти замучили двадцять дев’ять із тридцяти двох архиєреїв, біля трьох тисяч священиків, а числа замучених віруючих мирян ніхто точно не знає.
    Західна Україна від 1920 року знаходилася в границях польської держави. Тут православні українці отримали томос Константинопольського Патріарха про автокефалію в 1924 році, але більшовики в 1939 році, зайнявши західноукраїнські землі, признали Церкву в Польщі неканонічною, і поставили свого митрополита.
    В центральній Україні відновлено було УАПЦ в 1941-1943 роках, але під натиском більшовиків наші архиєреї мусили виїхати на Захід, і в Україні запанувала російська, сталінська Церква. Екзархом російської Церкви в Україні був призначений росіянин, митрополит Іоан Соколов. За його керування ще в багатьох храмах служили Богослужби українською мовою, коли ж екзархом став Філарет Денисенко – всюди заборонено було українське Богослужіння і проповідь. Замкнули й Печерську лавру.
    Ми, львів’яни, відновили УАПЦ в 1989 році; проголосили відхід від РПЦ та її екзарха й перейшли в юрисдикцію митрополита Мстислава, який керував УАПЦ в екзилі. На Соборі 5-6 червня 1990 року ми обрали митрополита Мстислава першим патріярхом України. Тут почало втручатися КДБ, вимагало (навіть від мене особисто) не інтронізувати Мстислава, а обрати патріярхом митрополита Іоана Боднарчука. Коли інтронізація патріярха Мстислава була довершена, митрополит Боднарчук став виступати проти Патріярха, тому прийшлося архиєрейським собором відчислити його від УАПЦ.
    З того часу таємні сили почали сильніше працювати на розвал УАПЦ, бо побачили як народ вітав свого Патріярха в Борисполі та Києві, а пізніше у Львові, де була небачена досі чисельна релігійна демонстрація (біля ста тисяч народу). Екзарх Філарет повів шалену кампанію агітації проти Патріярха та УАПЦ, але, коли його не обрали московським патріярхом, президент Кравчук допоміг йому взяти реванш: змусили половину архиєреїв перейти до новоствореної тоді УПЦ КП. Деякі архиєреї, злякавшися екзарха, пішли в РПЦ. Патріярхові не давали квартири. Неприйнятий президентом на розмову Патріярх з журби захворів, написав протест проти незаконних дій влади та поїхав в Америку. Незадовго помер. Так постбільшовицька влада продовжувала відносно Церкви політику чекістів. Тут єпископи зрадили свого першого Патріярха та свою історію, а УАПЦ була поставлена поза законом, бо на її Статуті зареєстровано нову Церкву – УПЦ КП. Деякий час УАПЦ була без архиєреїв, бо й архиєпископ Петро (Петрусь) перейшов до Філарета, а коли Філарет поділив Львівську єпархію надвоє, – архиєпископ Петро на прохання священиків повернув до УАПЦ і єрархія була відновлена. Відтоді ми стали боротися за відновлення Статуту, і це вдалося тільки при новому президенті України.
    Коли помер Патріярх – Собор 7 вересня 1993 року обрав патріярхом мене, бо не було архиєреїв з відповідним віком. Я погодився з умовою, що єпископи будуть зі мною співпрацювати соборно. Але після інтронізації, як і після інтронізації патріярха Мстислава, повіяв якийсь таємний вітер і архиєпископ Петро, яки прийняв на себе керування патріяршою канцелярією, не став її підтримувати. Сам не приїздив, нікого не посилав і не виділяв коштів на утримання патріярхії.
    20 жовтня 1993 року обрали в УПЦ КП свого патріярха Володимира Романюка, але митрополит Філарет не давав йому керувати Церквою, у різний спосіб принижуючи й притісняючи його.
    В 1995 році ми домовилися з патріярхом Володимиром, що поєднаємо обидві Церкви, а самі уступимо, щоб дати змогу обрати єдиного патріярха, але зараз же якісь сили допомогли патріярхові померти, бо він був перешкодою на дорозі до влади бувшому екзархові. Останній готував відповідно спрепарований «собор», який вже, безсумнівно, мав обрати його патріярхом. Від цього собору відмовились чотири архиєреї, які рішили об’єднатися з нами, тобто – повернути до УАПЦ. [Випущено речення, що стосується одного з архиєреїв УАПЦ].
             Та вияснилося, що єпископи, які неначе вернулися в УАПЦ, задумали нову зраду Церкви, яка допомогла їм схоронитися від помсти ображеного патріярха Філарета. Вони змовилися з архиєпископом Петром (чи може, так спланували таємні сили) і на архиєрейському соборі рішили змінити назву Церкви на УАПЦ КП. Мого протесту не послухали, як досі не слухав і на підчинявся архиєпископ Петро. Охолодила, чи, може «врозумила» їх Рада в справах релігії, і вони наскоро готуються до якогось собору. Є чутки, що мають створити синодальну церкву.
    Тут не без значення є факт, що, коли президент і Рада віддала УАПЦ її приміщення, архиєреї рішили, що там не повинен жити патріярх, а буде лиш канцелярія. Я не міг погодитися з таким рішенням, бо керуючим канцелярією архиєреї обрали людину, яку треба було контролювати [Йдеться про призначення нині покійного архиєрея]. Я не мав до нового керуючого довір’я, бо боявся дискредитації Церкви, тим більше, що приклад такої дискредитації стався вже в перших тижнях. Коли архиєпископ і інші архиєреї наполягали на своєму, я відмовився брати участь у їх соборах, тим більше, що архиєреї не рахуються з загалом віруючих, вважаючи Церкву своєю власністю, джерелом свого життя, своїх прав і потреб. Ніякої обнови, ні соборноправності вони не допускають, а хочуть мати таку церкву, яку встановили більшовики. Така «Церква» не може мати довір’я у свідомих віруючих, не може виховувати молоді, ані навчати дітей. Найголовніше, що архиєреї дають багато прикладів зневаги віруючих. Не хочуть впроваджувати в курс своїх замислів свого предстоятеля. Не повідомили, чим закінчилися їх переговори з представниками РПЦ. Так єпископи зрадили першого в Україні Патріярха Мстилава, нічим не підтримали свого обранця – контрпатріярха Володимира, зрадили й того, до кого перейшли від УАПЦ, зрадивши Патріярха Мстислава. Тепер готують зраду тієї Церкви, яка дала їм можливість вийти з УПЦ КП, тобто тую Церкву, яка поставила їх архиєреями.
    Коли в 1927-1937 роках з УАПЦ розправлялися чекісти, в 1992 бувший ідеолог марксизму-ленінізму й атеїзму Кравчук та резидент КДБ в Україні, то тепер замість чекістів руйнують свою Церкву архиєреї, вихованці КДБ. А що скаже про них історія? Вони ж повинні пам’ятати, що вони мали стати наслідниками священомучеників замучених бідьшовиками!
    Я – Дмитрій – хотів відійти на спочинок, але через те, що діється з Церквою – залишаюся, може з єдиним єпископом Харківським і Полтавським Ігорем, який у «єднанні» восени 1995 року відчув нещирість і перестав являтися на архиєрейські собори. Мені спочатку здавалася прикрою його поведінка, але тепер бачу, що він правильно поступив, бо мені також довелося поминути такий «собор».
    Ми прагнули відновити УАПЦ як таку, що в ній буде довір’я, буде соборний порядок, що віруючі будуть окормлені рідним духівництвом, матимуть право висловити свої погляди, бажання, що від них заберуть недоброго священика, а дадуть чесного та привітного, що єпископи будуть по-батьківськи відноситися до священиків, а злих – направляти. Тимчасом виходить так, що єпископ тримає злих священиків, а добрих переслідує. На віруючих людей дивиться як на своїх німих рабів. Цього не може терпіти демократичне суспільство. Тим більше, не можна цього терпіти тепер, коли ми повинні відроджувати Україну після страшної атеїстичної неволі та духовної труїни.
    Єпископ N. [в ориґіналі наведене ім’я] виявився людиною без слова і честі. В очі говорить неправду. Не виконує ніяких директив Патріярхії. Досі не дав списку парафій та священиків. На нього безперестанку поступають скарги. Коли люди жалуються на свого священика, що не хоче правити Вечірні і навчати дітей Божого Закону,- радить людям наперед полікуватися, а тоді жалітися на священика. Ніякої вини за собою не визнає. Проявляє повне ігнорування свого зверхника. Кошти, які священики здають на утримання патріяршої канцелярії в Києві – залишає в себе. Не боїться нікого і нічого. Виходить що в нього не єпархія, а колгосп. Дальше терпіти такого не можна.
    Час уже, щоб «таємні органи» залишили в спокої Україну, особливо – українську Церкву. Більшовицька держава минулася. Церква, нарешті, як говорить Конституція, повинна бути дійсно відлучена від держави, що не обманювати Ради Європи. Преслідувати треба в Церкві тільки прояви кримінальних дій та тероризму.
    Так «таємні служби» ведуть Церкву до Московського патріярхату. Потаємні дії владик (контакти з УПЦ – РПЦ) дають підстави звинувачувати нашу Церкву і мене особисто в «промосковських» тенденціях. Далі цього терпіти не можна.
    Закликаю священиків подумати про сволю долю, згадати про відповідальність перед народом і відмежуватися рішуче від деструктивних сил в УАПЦ. Побудова церковних стосунків за синодальною РПЦ заганяє українську Церкву в тупик консерватизму й безперспективності, робить її феодально-поміщицькою інституцією.
    Подальшу долю УАПЦ може вирішити лише правдивий, непрепарований Помісний Собор.


† Димитрій,
патріярх Київський і всієї України УАПЦ
[17 вересня 1996 р.]
Категорія: Міжконфесійне життя | Додав: Maksym (10.Лют.26)
Переглядів: 354 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Пошук

Соціальні мережі

Наш сайт існує:

Flag Counter
The Parish of the Great Martyr, St. George the Victorious, UAOC. Kyiv. 2007-2016 ©