Субота, 17.Лип.22, 6:50:08 AM | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід
RSS

Парафія Вмч. Юрія Переможця.УАПЦ. м. Київ.

The Parish of the Great Martyr, St. George the Victorious.

UAOC. Kyiv

Каталог статей

Головна » Статті » Міжконфесійне життя

http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=4871
Знову Биківня… Чому офіційно не визнають розстріл поляків?
Четвер, 15 Квітня 2010



Знову Биківня… Чому офіційно не визнають розстріл поляків?
Правду про Биківню так офіційно і не сказали. Більше того, довкола місця масових поховань жертв тоталітарних репресій продовжуються дивні політичні спекуляції, що все більше нагадують якийсь сатанинський танець на кістках… На жаль, спокійні історичні дослідження, археологічні розкопки підмінили сутичками радикально налаштованих українських і польських патріотів. А коли починають діяти радикали-націоналісти, ні про яку об‘єктивність говорити не можна! І це у нинішній ситуації дуже погано.

Ще раз підкреслю, особисто я опинився у цій пригоді більше двадцяти років тому абсолютно випадково! Звичайне редакційне завдання від газети «Комсомольское знамя», де я тоді працював. Нам з фотокором Олегом Маркевичем доручили виїхати у ліс поблизу села Биківня під Києвом і написати про розкопки на місцях сталінських репресій. Що ми, переживши кілька пригод, потужний емоційний стрес, і зробили. Результатом став великий фоторепортаж, кардинально порізаний цензурою КДБ і військовою цензурою.

З матеріалу зникли всі фото і згадки про польських офіцерів, могили яких знаходяться у Биківні серед поховань українців та інших громадян колишнього СРСР, розстріляних комуністами у 1937-41 роках.

Приблизно у той же час, публікації про Катинь вже вільно йшли у московській пресі…

Зрозумівши, що факт розстрілів поляків у Биківні пробити у велику пресу не вдасться, ми рушили іншим шляхом. Під час розкопок нишком взяли кілька речей поляків. Деякі з них пошуковець В.А.Згурський відніс до Консульства Республіки Польща у Києві. Без видимого результату.

Був у нас в редакції тодішній Голова КДБ УРСР М.Голушко з соратниками. Питав я його про Биківню і поляків. Він від відповіді ухилився. Не згадав про те і у своїй книзі, на презентації якої я був у 2009… Мені багато розповідали про секретний відділ Н КДБ (націоналіст). Про те, як хлопці майстерно стравлюють українських патріотів. І польських. І російських… І про їхні сильні позиції в діаспорі…

За рік ми з Наталкою Іванченко доправили кілька речових доказів у Варшаву, де разом з чорно-білими фотографіями передали у спеціальний відділ Міністерства справедливості Польщі. Я дав якісь свідчення.

Десь у дев‘яностих, я написав кілька матеріалів на тему Биківні, які опублікував у власних газетах, які йшли 90-тисячним тиражем на виборах на київському лівобережжі…

Все. На цьому моя особиста участь у тих давніх подіях закінчилась.

Іноді і досі сняться ті довгі стрічки поліетилену, на якому київські медексперти розкладали кістки і черепа… Здавалося, що у кістках був весь ліс… Для двадцятирічного хлопчини, яким я тоді був, це було потужне емоційне потрясіння… Таке ніколи не забувається…

Фактично кожного року, навесні, у поминальні дні з дружиною і сином я їду до Биківні. Це вже якийсь внутрішній ритуал…

Приїхали ми туди і 9 квітня. Підсвідомо, я взяв цифровий фотоапарат і почав знімати відео для власного каналу Музеї України-ТV на Ютубе. Об‘єктив вихопив табличку польською мовою. Я згадав історію з розкопками і польськими офіцерами.

Дивіться самі -



http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=4538



http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=4539

Виявилося, що у той день загинув Президент Польщі Л.Качинський разом з усією польською делегацією, що летіла до Смоленська, вшанувати розстріляних у Катині…

Так сталося…

Я знову пережив емоційне потрясіння – здалося, що мертві вимагають справедливості…

Не політичних рішень! Елементарної справедливості!

Чому у Биківні відсутні пояснювальні записи про події, які тут відбувалися? Хто похований? Ким вбиті? Коли? Я як свідок вже багато чого не пам‘ятаю, не знаю. Лише 20 років минуло! А що говорити про молодь?

Є архіви КДБ-СБУ. За чисельними заявами, вони відкриті. Ніяких секретів. Чому відсутні меморіальні плити з прізвищами розстріляних? Адже, встановити імена і місце поховання не важко! Хто те зробить? Чому люди змушені чіпляти таблички де заманеться? Одні прямо на граніті обеліску, інші на деревах… Це дуже складна проблема для Нацзаповідника і Інституту національної пам‘яті? Влади взагалі?

Що будемо робити з фактом розстрілів і похованням у Биківні польських військових?

Чи готовий хтось визнати це на офіційному рівні? Чи не час все сказати і звести там відповідний монумент?

Робити вигляд, що все нормально, вже не вийде. Проблема складна, болюча, але… Таке враження, що у деяких наших діячів і досі імперське мислення… Зрозумійте! Не українці стріляли поляків! Стріляли співробітники сталінського НКВС за часів СРСР. Здається це доконаний факт. Виходить, що вже незалежна Україна приховує і не визнає цей страшний факт. І вже вина за це лежить на всіх нас…

Прогугліть – самі побачите. Підбірка цитат з відкритих джерел під цим матеріалом. Що ще треба пояснювати?

Не розуміють…

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», випадковий свідок розкопок у Биківні

У 1971-му на місці поховань почала працювати Урядова комісія із розслідування злочинів, здійснених гітлерівцями в районі Дніпровського лісництва. Очолив її міністр внутрішніх справ Іван Головченко. Якщо ви звернули увагу на назву комісії, то не здивуєтеся, що вона завершила свою роботу висновком: у Биківні поховані люди, знищені нацистами. Всього п’ять днів працювала комісія, але «свою правду» встановила й оприлюднила. З цією НЕправдою Україна дожила до горбачовської «перебудови». Упродовж цього часу, делікатно висловлюючись, «золотошукачі», а насправді мародери та всіляка безсердечна сволота, продовжували свою справу, займалися комерційною некрофілією.



Лише двадцять років тому, у 1987-му, правда про биківнянську трагедію частково почала відкриватися під тиском громадських ініціатив. Було створено нову Державну комісію на чолі з міністром внутрішніх справ УРСР І.Гладушем, якій доручили провести обстеження ділянки місцевості, де виявлено останки загиблих. Невдовзі у засобах масової інформації з’явились повідомлення про те, що в Биківні розміщувався фашистський концтабір, у якому гинули радянські люди. Формальним приводом для такого висновку було те, що за чотири з половиною кілометри від поховань, створених НКВД, у 1941—1943 роках існував Дарницький табір військовополонених, де німці нищили червоноармійців. У травні 1988-го в Биківні відкрили санкціонований владою пам’ятник, на центральному камені якого було викарбовано: «Вічна пам’ять. Тут поховано 6329 радянських воїнів, партизанів, підпільників, мирних громадян, закатованих фашистськими окупантами у 1941—1945 рр.»



Однак протягом 1988 року з’явились нові публікації, що розкривали правду про биківнянську трагедію. Дуже добре пам’ятаю, який великий резонанс мали статті Сергія Кисельова «Тайна Быковнянского леса», «Архипелаг Быковня», «Еще раз о Быковне» в московській «Литературной газете», статті «Таємниця дарницької трагедії» Олександра Швеця і «Хіба тільки Биківня?» Юрія Прилюка в газеті «Вечірній Київ».



Після цих публікацій, а також після ініціатив створеного історико-просвітницького товариства «Меморіал» влада була змушена реагувати. У грудні 1988 року з’явилося розпорядження Ради міністрів УРСР про проведення Урядовою комісією додаткового вивчення обставин та документів, пов’язаних із масовими похованнями поблизу селища Биківня. Нарешті було порушено кримінальну справу і проведено експертні дослідження (чого взагалі раніше не робили). Комісія під тиском фактів і свідчень очевидців (які нарешті заговорили на повний голос) визнала, що у Биківні поховано жертв комуністичних репресій. Як мовилося в одному з офіційних документів, «у квітні 1989 року під час слідства виявлені і вилучені предмети з особистими ознаками, написами, гравіруванням та іншими особливостями, по яких вдалося встановити конкретних розстріляних осіб, знайти і вивчити сотні архівно-кримінальних справ відносно жертв масових репресій довоєнних років, які у той час були розстріляні у м. Києві та захоронені в 19—20 кварталах Дніпровського лісництва поблизу с. Биківня».



11 липня 1989 року у пресі з’явилося повідомлення про завершення роботи комісії, в якому було названо кількість похованих жертв — 6783. На думку деяких авторів, ці дані неповні. А далі йде вже певна гра. «Національно свідомі» автори стверджують, що в Биківні поховано не менше 100—150 тисяч осіб.

Отже, після згаданого повідомлення у липні 1989-го напис на камені у Биківні було збито, залишилися слова «Вічна пам’ять». Ю.Шаповал

http://www.dt.ua/3000/3150/59314/



На виконання Указу Президента України за дорученням Прем”єр-міністра України від 22.05.2006 р. № 18770/1/1-06 створена і працює міжвідомча група по оформленню та організації роботи Національного заповідника.



Однак, в даний час на території поховань ведуться несанкціоновані розкопки підприємством СДП „Меморіали України”. Це підприємство є виконавчою структурою Державної міжвідомчої комісії з питань вшанування пам‘яті жертв війни та політичних репресій.



На акт про вчинені правопорушення та припис Головного Управління охорони культурної спадщини КМДА негайно припинити розкопки, СДП „Меморіали України” не реагує. На 18 серпня СДП „Меморіали України” відкрито 15 нових поховань крім тих, що були виявлені попереднім слідством та розкопками. Однак, кримінальна справа не поновлена. Відсутня також постанова слідчого про проведення судово-медичної експертизи. Биківнянські поховання попереднім слідством встановлені, як місце злочину і тому будь- які розкопки повинні проводитись після поновлення кримінальної справи. Сьогодні на розкопках присутні представники Польщі, і за повідомленнями преси секретар Ради охорони пам”яті, боротьби та мучеництва Польщі Анжей Пшивознік безпідставно вже стверджує, що у Биківні відкрито 103 поховання з останками польських офіцерів.



На несанкціонованих розкопках останки, після огляду їх представниками Польщі, скидаються у мішки для відходів, і в тих же ямах, без належної процедури перепоховання, засипаються землею. В національному заповіднику чиниться відвертий вандалізм.



В 2001 р. була спроба проведення несанкціонованих розкопок цим же підприємством, протиправні дії якого тоді були зупинені районним відділом внутрішніх справ Дніпровського району м. Києва. Тоді ж на території заповідника з”явились висипані символічні могили з хрестами і символікою іноземної держави.







Не заперечуючи наявності у могилах польських громадян, „Меморіал” розцінює такі дії як спробу поділу жертв за національною ознакою та виникнення у подальшому міждержавного конфлікту. Архівні документи КГБ СРСР та слідчий по справі розкопок 1998 р. не підтверджують наявності у Биківні масових поховань польських офіцерів.

http://sum.org.ua/b1.htm

Протиправні дії на території Національного заповідника (чорна археологія з політичним підтекстом)

Як виявилось, невідомими були секретар Державної міжвідомчої комісії ”Про вшанування пам'яті жертв війни та політичних репресій” В. Казакевич, працівники СДП „Меморіали України” та група громадян Польщі на 2-х мікроавтобусах. При розгляді питання правопорушення Дніпровською районною державною адміністрацією та районним відділом УМВС виявилось, що В. Казакевич шляхом підробки документів намагався отримати погодження на проведення розкопок у Дніпровського лісопаркового господарства. Нарядом міліції Дніпровського району м. Києва незаконні роботи було припинено. Листом № 24/40-01 від 29.12. 2001 р. прокурор м. Києва Ю.О.Гайсинський повідомив, що розкопок та ексгумації не проводилось, заповідній території не завдано шкоди і розкопки припинені. Однак на заповідній території біля братської могили з'явилось 5 символічних могил з хрестами і польською символікою.



20.08.2001 р. листом № R-VI/UR/2987/2001 секретар Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва Польщі А. Пшевозьнік звертається до Голови Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій В. Гусакова (у 2001 р. Міжвідомча комісія була при Комітеті державного будівництва та архітектури, зараз при КМУ, Голова Д. Табачник).



В листі А. Пшевозьнік перекручує текст рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 05 березня 1940 р. стверджуючи, що у Биківні розстріляно 3500 польських офіцерів. В тексті рішення Політбюро вказана точна кількість розстріляних польських офіцерів та місця їх розстрілу. Ні Києва, ні Биківні в рішенні Політбюро не вказано. В листі А. Пшевозьнік намагається кинути звинувачення Україні вказуючи, що „...Військова Прокуратура України веде слідство, що стосується українських слідів катинського злочину.”.



У 2006 р. після зміни складу Уряду, вже в Національному заповіднику „Биківнянські могили” знову здійснені несанкціоновані розкопки тим же складом порушників, що й у 2001 р. На Акт про порушення, припис про негайне зупинення несанкціонованих розкопок, складених Управлінням охорони культурної спадщини, правоохоронні органи не реагують. Без відповіді залишилось і звернення Київського „Меморіалу” до Генеральної прокуратури, МВС та Віце-прем'єр-міністра України Д. Табачника (акт та припис про зупинення розкопок від 11.08. 2006 р. додається). В той же час у серпневому номері газети „Україна молода” за 2006 р. А.Пшевозьнік повідомив, що розкопками 2006 р. у Биківні знайдено 103 поховання з поляками.



…На території заповідника виявлена по краях опломбована палатка, у якій знаходилась велика кількість чорних зав’язаних мішків, заповнених невідомими речами з написами польською мовою. За поясненнями директора підприємства „Меморіали України” Осипенка у мішках знаходяться речі, які ніби були прикопані минулого року.

(переклад інтерв’ю А. Пшевозьніка та інші публікації польських ЗМІ додаються).



Перед початком цьогорічних самовільних розкопок А. Пшевозьнік відвідав Український інститут національної пам’яті і в дуже наполегливій амбіційній формі вимагав у керівництва Інституту виділення ділянки землі для будівництва пам’ятника.



Логічно сьогодні виникає питання, чому так активно Польська сторона бере участь у незаконних діях на території України. Адже Биківня за кримінальною справою № 50-0092 визнана місцем злочину і виявлення нових поховань вимагає негайного поновлення кримінальної справи та проведення розкопок у повному обсязі у присутності слідчих та експертів, як цього вимагає Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України. Матеріали здобуті на незаконних розкопках не мають ні юридичної, ні історичної цінності.



Висвітлення незаконних розкопок тенденційно подаються у польських ЗМІ із спотворенням історичних фактів. В публікаціях з’являється вираз „т.зв українського катинського листа (списку)”. Польська сторона намагається перетворити Биківню у Катинь-2. За вищевказаною кримінальною справою у Биківні поховані росіяни, українці, поляки, євреї, італійці та громадяни інших національностей. Оскільки з 1945 р. чотири державні комісії проводили часткові розкопки та ексгумацію (три комісії у своїх висновках намагались приховати злочин), археологія Биківні зруйнована, тому і виникла потреба створення Заповідника для ґрунтовного та остаточного дослідження поховань. Польська сторона провокаційно розцінює факт створення Заповідника та надання йому статусу Національного, звинувачуючи Україну у приховуванні сталінських злочинів, „...у присвоєнні собі Биківні, чого не допустить Польська сторона...” та у націоналізації поховань.

Враховуючи викладене вище та те, що Національний заповідник віднесено до сфери управління Українського інституту національної пам’яті, результати незаконних досліджень не можуть вважатись об’єктивними та сприйнятими до подальшого використання. Визначення національності жертв по кістках є аморальним, а заяви секретаря комісії боротьби та мучеництва республіки Польща, як посадової особи є нічим іншим, як грубим втручанням у внутрішні справи України.



З регіонів України до „Меморіалу” доходять відомості про встановлення у містах та містечках різних меморіальних дощок, написів польською мовою, а у м. Немирові, щоб отримати місце праці, змушують українців записуватись до польської громади. Думаємо, що такі відомості мають зацікавити Службу Безпеки України.

http://www.ukrnationalism.org.ua/news/?n=2989



Докопатися до правди


Ми, студенти-історики, приходимо на розкопки як волонтери, аби повчитися. Адже, як одразу повідомив нам пан В'ячеслав Осипенко, директор заповідника «Биківнянські могили», поляки використовують найновіші археологічні методики. Нас одразу «прикомандировують» до пана Мечислава, літнього науковця, добряка, котрий, як майже вся польська команда з професором Колою включно, спеціалізується на середньовічній археології.



Спеціальним триметровим буром ми робимо вузькі свердловини. Через кожні 10-20 сантиметрів бур набирає породи, ми виймаємо його, а пан Мечислав уважно оглядає вміст. Під жалюгідним 10-сантиметровим шаром чорнозему вглиб іде суцільний пісок. Якщо пісок, що набрався у бур, світлий і однорідний - значить, він первісний, його не торкалася рука людини. Проте частіше пісок «брудний», перемішаний із землею, мовою археологів - «порушений», а отже, перекопаний. Тож ми буримо далі.



Ребра, кістки рук та ніг чіпляють за бур вже на глибині півметра: даються взнаки попередні розкопки, а надто - робота бульдозера. Та захоронення лежать зазвичай на півтора метра глибше, їх упізнаємо за дрібними кістками та рештками одягу, що потрапляють у бур. Діставшись дна поховання, ми засипаємо свердловину і встановлюємо на цьому місці кілок із хрестиком і номером могили. Такі проби робимо щодва метри. У такий спосіб польські спеціалісти цього року закінчили «промацувати» всі п'ять гектарів колишнього «спецоб'єкта» НКВС і склали його мапу, так би мовити, і вшир, і вглиб.



Викоп і ексгумація забирають більше часу, тому число розкопів відстає від кількості знайдених могил. Обережно, шар за шаром, треба знімати грунт, аби добути останки розстріляних та речі і не пошкодити їх.



«Цілих» могил мало - здебільшого суміш піску і кісток. Одна щелепа, стегнова кістка або череп - одна людина: зараз порахувати можна лише так. Окремо складаємо особисті речі розстріляних: гребінці, окуляри, портмоне, запонки, медальйони, пряжки, зубні щітки тощо. Кожну з цих речей чистять і ретельно досліджують: чи не збереглося на ній імені власника. Найдрібніші подряпини годинами розглядаємо через лупу, сподіваючись відчитати у них хоч що-небудь. Подекуди знаходимо документи - в дуже кепському стані. Поляки впізнають своїх за військовими гудзиками з орлами, за армійськими чобітьми та пряжками від військового каптура довоєнного зразка. Усі знахідки чистять, фотографують і сортують. На цьому, власне, польові дослідження закінчуються.



Цього літа методом буріння польсько-українська експедиція знайшла 192 захоронення, але їх може бути й більше, адже одна свердловина може вказувати на кілька могил на різних рівнях. За два сезони провели 62 викопи, у трьох з яких натрапили не на могили, а на захоронення речей: в одному були самі тільки польські речі, а в інших двох - українські. Знайшли також залишки паркану і дороги, що обрамляли табір, та дерев'яні стовпи - залишки будинку, де чергували вартові. Так поступово польські та українські дослідники виробили власну «картографію злочину», тим більше що всі мапи й документи, які стосувалися Биківнянського табору, НКВС свідомо понищило.



«Наразі маємо 19 очевидно польських захоронень, де ми знайшли понад півтори тисячі польських предметів: військові гудзики, монети, медальйони та все, що ті нещасні люди мали з собою, - розповідає Анджей Кола. - На жаль, під час ексгумації 1971 року документи та речі, що могли якось свідчити про особу, кадебісти забрали і спалили. Але дещо вціліло. Цього року, наприклад, ми знайшли зубну щітку, на якій було нашкрябано прізвище особи, яка сиділа у в'язниці у Львові і була перевезена до Києва. Маємо й кілька документів, які намагатимемося прочитати: наприкiнцi цьогорічної експедиції, наприклад, знайшли документ, де вказано, що людина сиділа у в'язниці в Ковелі, але прізвище її неможливо прочитати».



Професор Кола каже, що жертви сталінського режиму, поховані в Биківнянському лісі, незалежно від національності й громадянства, тут і залишаться. По закінченні розкопок їх перепоховають по-людськи на території меморіального комплексу «Биківнянські могили». Особисті речі після експертизи передадуть до українських музеїв, а частина речей, які належали польським жертвам, потрапить до музеїв Польщі.

Вади пам'яті

Ні діти, ні, очевидно, їхні вчителі не знали добре про Биківню. Спитайте будь-кого у Києві, що сталося в Бабинім Яру - і кожен скаже: там розстріляли євреїв. І це завдяки самим євреям про цю трагедію знають далеко за межами України. Хоча, власне, не тільки євреї були розстріляні в Бабиному Яру. Відколи поляки дізналися, що в Биківнянському лісі лежать їхні співвітчизники, ця тема не сходить зі шпальт польських газет. На соснах, поруч з синьо-жовтими стрічками, з'явилися червоно-білі. Польські байкери навіть влаштували сюди мотопохід пам'яті. Биківнянські могили мають закарбуватися і в свідомості кожного українця: не лише тому, що тут полягло близько тридцяти тисяч людей, а й через те, що значною мірою це був цвіт нації: інтелігенція, провідники, офіцери. І, по можливості, тут хоча б раз має побувати кожен із нас.

http://www.umoloda.kiev.ua/number/794/327/28884/

Категорія: Міжконфесійне життя | Додав: Maksym (10.Тра.16)
Переглядів: 771 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Пошук

Соціальні мережі

Наш сайт існує:

Flag Counter
The Parish of the Great Martyr, St. George the Victorious, UAOC. Kyiv. 2007-2016 ©